Попрощалися з молодим захисником Миколою Лук’янюком
Просила я тебе синок,
Не йди, бо там стріляють,
А ти все говорив: “Матуся, я все знаю.”
А там в окопі сонечко сідало,
Мені сказали, що тебе не стало…
Сьогодні село Комарове потонуло у сльозах та скорботі – прощалися з молодим захисником Миколою Лук’янюком, який останній свій подих віддав рідній країні, захищаючи її вже 10 років…
Попрощатися з Героєм прийшло чи не все село, приїхали побратими, незважаючи на свої бойові поранення, була й кохана... Ніхто не міг стримати сліз, адже Микола був чудовою людиною, надійним другом і товаришем, люблячим сином та братом. Для всіх він був світлим, щирим, усміхненим і завжди веселим.
Село зупинило своє життя. Здавалось, що все навколо в природі затамувало подих. Лиш чути розпачливе болюче зітхання матері, яка втратила свою частинку серця. Частинку, бо виховала шестеро синів-соколів, і серце розривається через те, що ще один син на війні. Здавалось, що й земля стогнала, бо приймає в обійми тіло молодого бійця – сина України.
«Він був воїном-професіоналом. З ним не страшно було йти на бойове завдання, бо знав що повернешся живим. Він з тих, хто був надійним товаришем в бою, любив свою сім’ю, про яку постійно говорив і піклувався. Він той, хто був відданий своїй державі. Ми втратили справжнього Воїна…» - говорив кожен з присутніх побратимів.
Брати полеглого в глибокій скорботі прощалися востаннє з рідним братом, несучи з військовими труну на руках…з дому - в обійми сирої землі - шлях у вічність. Боліло…боліло в кожній клітинці рідних людей, бо втратили свого найдорожчого - брата.
«Він не хотів розповідати де він, що з ним. Ніколи не хизувався досягненнями, хоча нагород за десять років має 12, але про їх я дізналась лише після його смерті, коли відкрила коробку… Беріг мене, бо і фото з служби теж не надсилав. Лише перед загибеллю надіслав…одне фото, ніби прощався, бо не бачила його вже більше року… Він завжди усміхнений, і на останній фото мені теж усміхався…» - в чеканні на сина з болем і тугою ледве мовила матір захисника.
Немає слів, щоб вимовити весь жаль і горе. Не існує слів, щоб втішити і розрадити згорьовану родину. Війна вбиває не тільки снарядами, вона вбиває горем, яке несе з собою.
Не плач за мною, мамо, я у Бога,
Бо кожен, хто загинув за Вкраїну йде до Нього
Я вже не повернуся, мамо, але знай –
Я стану ангелом і боронитиму свій край….
ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ТОБІ, НАШ ГЕРОЮ.
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
